Запишіть текст, підкресліть усі члени речення, над кожним словом надпишіть чакстину мови. Бережи рідну…

12. Запишіть текст, розкриваючи дужки і вставляючи пропущені букви. Позначте іменні частини мови. Зробіть морфологічний розбір виділених слів

Якщо з (український) мовою,

В тебе, (друг), не все г.разд,

не в.ажай її пр.мусовою,

полюби, як весною ряст.

Примусово тим, хто цураєт.ся,

а хто любить, той легко вчить:

все, як пишет.ся, в ній вимовляєт.ся, —

все, як пісня, у (вона) звучить.

І журлива вона, й піднесена,

тільки фальш для (вона) (чужий).

В ній душа (Шевченко)й (Леся),

І (Франко) в ній душа.

Дорожи (українська) мовою,

рідна мова – основа жит.я.

Хіба мати бува (примусовий)?

(Непутящий) бува дит.я!

мне нужен только морф.разбор

Допоможіть будь ласка! ТЕРМІНОВО! Дам 50 балів!Українська мова. 9 клас. Складіть план до тексту твору-роздуму «Без мови немає народу».

Навіть у сучасному дуже глобальному світі люди завжди прагнуть об’єднуватися в якісь співтовариства або колективи. Таким же великим співтовариством є і народ. Але кожна спільнота, будь то невеликий колектив або цілий народ, завжди прагне мати щось спільне, щось таке, що дійсно ефективно об’єднує людей і дозволяє їм проводити спільну і узгоджену політику, а також при необхідності протистояти опонентам або конкурувати з ними.

Однією з таких важливих складових для будь-якої спільноти, в тому числі і для народу, є мова. Більше того, мова настільки важлива, що без неї народ іноді неможливо собі уявити.

У всі часи історії існувала величезна кількість українських письменників, які прагнули показати всім з наших співвітчизників, що мова для нас є дуже важлива. Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Леся Українка та багато інших не тільки описували важливість мови для народу України і української нації, а й настільки віртуозно і вміло використовували рідну мову, що напевно у всіх читачів їхніх творів виникало непереборне бажання читати, писати і розмовляти українською мовою. Ці великі люди займалися популяризацією української мови абсолютно не даремно, адже вони розуміли, наскільки вона важлива для формування сильної української нації та подальшого ефективного відстоювання її високого статусу у протидії з іншими націями.

Звичайно, мова сама по собі не дозволить країні добитися успіху, але вона служить сильним об’єднуючим фактором, який дійсно може в критичний момент зіграти дуже важливу роль в суспільному, політичному та соціальному житті будь-якого співтовариства.

Варто сказати, що українська мова, яка нині стає все більш популярною і часто використовуваною, заслуговує справжньої гордості серед тих, хто нею володіє. Щоб зрозуміти це, досить пригадати тривалу і досить складну українську історію. Довгий час Україна не мала власної незалежності, переживала вкрай непрості часи, але, тим не менш, українська мова продовжувала існувати. Вона не зникала, тому що її використовували як люди творчі, так і звичайні люди.

Здається, що завдяки збереженню мови за весь цей час зберігся і народ України.

Кожен народ іноді стикається з дуже складними періодами у своїй історії. Щоб зберігати віру в майбутнє, в прихід хороших часів народного єднання, народу необхідно щось, що його дійсно об’єднує. Звичайно, таким фактором об’єднання є і мова.

Завдяки мові народ України зберіг пам’ять про своє коріння, і продовжуватиме зберігати її ще дуже довго.​

Я вважаю, що українська мова ….

Кожна держава дбає про чистоту й розвиток мови, бо …

У кожного народу…

Моя рідна мова …., бо ….

Кожен українець має знати державну мову, тому що …

Без мови … А без державної мови …

Наша мова милозвучна, бо ….

Українська мова багата, тому що …

ПОМОГИТЕ

Бережімо нашу мову

Ми не/глухі але не/дочуваємо. Не/дочуваємо м(е/и)лодії наш(е/)ї мови. Ми не/сліпі але не/добачаємо. Не/добачаємо краси наш(е/)ї мови. Ми не/німкуваті. Але те, що ми промовляємо, таке не/оковирне не/зграбне й чуж(е/)нец.ке, що його аж ні/як не/можна назвати україн.с.кою мовою. Радше сказати, що це українс.ко/російс.кий мішанец.

Олександра Сербен.с.ка називала мову тілом думки. І не/однієї людини а цілого народу. То яке/ж віками (з/с)бол(е/и)н.е (з/с)каліч(е/и)н.е тіло наш(е/о)ї думки! Воно р.ясно всіян…е вира(з/с)ками суржику покруч(е/и)н.е бе(з/с)жально побите.

Постає питан.я: як видалити не/зугарних зайд, як позбутися цих зло/якіс.них позичок, що нів(е/и)люють, по/справжньому (з/с)потворюють сказан.е? Як зробити, що/б нашу україн.с.ку можн(a/o) було почути на/справді, збагнути не/скінчен. ість Її космосу? Що/б образ україн.ця чи українки ні/кому й ні/коли не/кортіло ототожнювати з пр(е/и)шелепкуватими півторадурками на/кшталт усіляких вєрок із Їхнім масним гумором простакуватою інтонацією та зд(е/и)градован ою напів/мовніст.ю.

помогите! напишите своими словами

Підтвердіть або спростуйте вислів використовуючи пряму і непряму мову

— «Кожна людина — це світ, який з нею народжується й помирає»

Прошу допомогти з завданням!

Випиши синоніми та антоніми групами. До яких частин мов врни належать?

Українська мова- це яскрава, барвиста, запашна, нев»януча квітка. Кожне її слово має свій відтінок: сум, радість, гумор, щедрість, щирість.

Скільке є слів, які означають лише те, відбувається з вогнем? Він горить, палає, блищіть, жевріє, полум»яніє. А пісня? Вона лине, лунає, ллється, звучить, проникає, бринить. Український народ створив стільке слів, що їх усіх навіть не можно умістити в одній великій книзі!

Тож бережимо красу й чистоту рідної мови. Нехай наповнює вона наші душі багатством і красою.

Поставити розділові знаки, зобразити схематично, визначити вид підрядності: 1. Я мрію так життя прожити щоб кров і піт віддать землi своїй щоб у плодах моï хилились вİти щоб розроставсь в глибинах корінь мiй.
2. Коли пiснi мойого краю пливуть у рідних голосах мені здається що збираю цілющі трави я в лугах.
3. Я син народу що вгору йде хоч був запертий в льох.
4. Треба було ще глибоко розуміти що мова тільки та невичерпно багата й гарна яка виплекана ТВОЇМ рідним народом яка живиться із народних джерел що ніколи не замулюються.​

Зробити синтаксичний розбір речення :

Мова — це скарбниця духовності, це характер народу. ​

12. 11. Тире потрібно ставити в усіх реченнях, ОКРІМ A Книги морська глибина (І. Франко). Б Найбільше і найдорожче добро в кожноГО народу це його мова (Панас Мирний). В Мова втілення думки (М. Рильський). Г Мова є найважливішим засобом спілкування. Д Украïна краïна смутку і краси (С. Васильченко).​

Запишіть основні тези тексту

Чиї ж ми діти?

Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу.

Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей увічнитися в родоводі. Але траплялися й протилежні випадки — людський осуд одного з пращурів міг також причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були винні, іменне тавро переходило з покоління в покоління, особливо на тих, хто успадкував риси такого характеру.

Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.

Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тим паче не данина моді. Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».

Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї. Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви шляхетності, зникають традиції. А все це — наше духовне багатство, без якого самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин! Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти?