Яке речення є складним безсполучниковим? 1. Один з найкращих методів розвитку в дитини емпатії — це…

Відредагуйте його,замінивши.

повторювані слова синоніми

Протягом дня ми спілкуємося з різними

людьми. Розмовляемо близько й

постійно з рідними в сімʼї. Говоримо епізодично з малознайомими и незнайомими людьми. А починаємо наше спілкування в родині. Уранці всі поспішають часу обмаль. Хтось із ваших рідних, може, сьогодні не виспався або йому недобре, хтось має вийти з дому раніше, ніж звичайно, і тому нервує Мати чи бабуся забарилися зі сніданком треба вже йти. Коротко кажучи, ситуацій, щоб зірватися Тут і стає перед людиною екзамен на вміння розмовляти. Справді, вихована людина, яка поважає

близьких, не демонструватиме свого невдоволення.

Адже роздратування з якогось нікчемного приводу викликати

ланцюгову

реакцію зіпсованого на весь день настрої

близьким вихована людина, яка поважає і близьких, і саму себе, не

зриватиме зла

на близких, не демонструватиме свого

поганого настрою в колі сімʼї. Про неї

не скажеш, що

«встала не з тої ноги»,

У сімʼї добре видно, які ми насправді.

Тому не слід забувати про «чарівні

слова», яких нас учать батьки з

дитинства. Отже, звичні слова «дякую», «перепрошую», «на добра-ніч», «добрий ранок», які ми не забуваємо в спілкуванні зі сторонніми, незамінні для вжитку й у сімʼї. Не зайвим буде, мабуть, нагадати і про тон, яким

розмовляємо. Грубий, зверхній може звести й добре слово нанівець. У сімʼї в постійній розмові з близькими ми дістаємо перші уроки правильної поведінки. Саме в ній, серед рідних, треба бути душевно тоншим і добрішим. Цього можна і треба вчитися.

СРОЧНО! 100 баллов

Переписати і розставити розділові знаки при діалозі.

Квітка щастя

Малою дитиною він не раз чув, як люди говорили про щастя.

Що таке щастя питав у матері цікаво вдивляючись своїми оченятами в її заклопотане обличчя.

Щастя дитино то доля повторяла мати і не знала як пояснити малій дитині те дивне слово «доля».

А що таке доля продовжував запитувати син у матері.

Доля дитино каже мати то такий цвіт що його тяжко дістати.

А гарний він той цвіт знов запитує.

Авжеж гарний навіть дуже гарний намагається пояснити синові. Як дивитися на його то очі

радуються а на серці робиться весело й мило.

Мамо я хочу того гарного цвіту просить хлопець крізь сльози. Скажіть де він росте я піду за ним чі

принесу його для вас і для себе.

Тепер тобі годі дитино казала мати цілуючи сина в русяву голівку ти ще такий маленький.

Запишіть основні тези тексту

Чиї ж ми діти?

Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу.

Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей увічнитися в родоводі. Але траплялися й протилежні випадки — людський осуд одного з пращурів міг також причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були винні, іменне тавро переходило з покоління в покоління, особливо на тих, хто успадкував риси такого характеру.

Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.

Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тим паче не данина моді. Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».

Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї. Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви шляхетності, зникають традиції. А все це — наше духовне багатство, без якого самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин! Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти?

Прочитайте поданий текст. Знайдіть у ньому речення зі вставними словами та однорідними членами речення та ВИПИШІТЬ їх.

Кожній людині потрібне хобі. Ма буть, це справді так. По-перше, хобі це відпочинок для душі, по — друге, це можливість відкрити світу щось нове. Таке захоплення, до речі, є джерелом позитивних емоцій.

Колекціонування, спорт, риболов ля, фотографування, вишивання бі сером, виготовлення листівок, рiзь блення, декупаж*, малювання усе Це робить ваше життя яскравим, неповторним.

Зі швидким розвитком інноваційних технологій з’явилося багато нових хобі: програмування, вебдизайн, ведення сайтів і блогів тощо. Щоправда, учені стверджують, що захоплення комп’ютерними іграми може призвести до появи психологіч ної залежності

Відредагуйте речення будь ласка

Сама найболючніша проблема — проблема екології.Людство якнайблизькіше підійшло до тієї межі,коли результати недбалого господарювання можуть знищити життя на планеті!Усе більш частіше засоби масовой інформації переповлюються новинами про техногенні катастрофи ,природні катаклізми .Природа не прощає прорахунків катастрофи -помста їй якщонайбезпечніша .Завжди пам’ятаємо про це и більш наполегливіше шукаймо вихід з глухого кута

СРОЧНО!Написанная тексту в публіцистичному стилі!

Мистецтво спілкування

Як відомо, взаємини між людьми можуть обмежуватися посмішкою, кивком голови та іншими жестами, але зазвичай це привітання, а далі йде вже весела розмова чи поважна бесіда. Якщо художники мислять образами, музиканти – звуками, вчені – почуттями, то всі разом (а з ними і людство в цілому) послуговуються мовою слів як основним засобом виявлення думок. Звісно, навчитися думати неможливо, якщо не вміти говорити, і навпаки. Що ж потрібно, щоб оволодіти вмінням говорити? Напевно, замало знати мову, треба ще й свідомо розмовляти. Здавна людство намагається опанувати мистецтво спілкування. На основі багатовікового досвіду виробилися основні правила бесіди, а кожне нове покоління вносить свої особливості. Ще стародавній філософ Епіктет зазначив, що людина має слухати вдвічі більше, ніж говорити. Він також наполягав на тому, що краще слухати, ніж говорити. Чому? Тому що Бог дав людині один язик і пару вух.

Відомим на Русі є «Повчання до дітей князя Володимира Мономаха» (початок XII століття), де дітям князів та дружинників при веденні бесіди рекомендувалося мовчати в присутності старших, слухати мудрих, з рівними собі й молодшими в любові перебувати, якомога більше вдумуватися, не шаленіти словом, не осуджувати мовою і небагато сміятися…

У XVII столітті у Франції видано книгу, що згодом стала відомою по всій Західній Європі під назвою «Мистецтво галантних бесід», «Як стати людиною з добрими манерами». Дотримуючись приписів таких видань, багато поколінь оволоділи вміннями вести світську бесіду на вільні теми: про погоду, лови, перегони тощо.

Простий спосіб стати найцікавішим співрозмовником пропонує Дейл Карнегі: по-перше, для цього треба бути уважним слухачем від початку до кінця розмови, заохочуючи інших розповідати про себе, бо набагато більше їх цікавлять власні проблеми, ніж ваші; по-друге, треба зрозуміти погляди співрозмовника. А якщо людина хоче дізнатись, як змусити людей уникати її, сміятися з неї поза очі або навіть зневажати її, то не треба ніколи нікого довго вислуховувати, а слід безперестанку говорити про себе самого. Коли з’являється певна думка в той момент, коли розмовляє співрозмовник, не варто чекати, поки він закінчить, задля чого витрачати час, вислуховуючи його пусту балаканину! Відразу ж треба перебити його на середині фрази! Підсумовуючи, Карнегі запевняє, що такі люди є нудними і невихованими, самозакоханими та самовпевненими, вони не стануть добрими співрозмовниками, бо не вміють слухати.

Кажуть, що розумних і приємних співрозмовників мало тому, що більшість людей думає над тим, що вони хочуть висловити, а не як треба відповідати. Найкмітливіші та найввічливіші тільки роблять уважний вигляд, а в їхніх очах і на обличчі простежується байдужість до того, що їм кажуть, а також прагнення якнайшвидше повернутися до того, що самі хочуть сказати. Мало хто розуміє, що таке намагання подобатися самому собі є кепським засобом сподобатися іншим чи переконати їх. Без сумніву, вміння слухати та доречно відповідати є однією з неодмінних якостей, притаманних мудрому й коректному співрозмовнику

провідміняйте бозна-хто з дітей​

Яким членом речення є інфінітив в реченні

Мистецтво слухати дано не кожному.

Сад саджати-дано не кожному.

Ми в світ прийшли успадковувати славу.

Найвище уміння-почати спочатку життя.

Навчайте дітей мислити, відкривати й дивуватися.

Радість бачити й розуміти-то найвищий дар природи.

Прочитайте речення.
Дід давно помітив цікавий історичний феномен(1) навіть найжорстокіші агресори(2) потрапляючи на територію України(3) робляться якісь спокійніші(4) втихомирються.
Двокрапку треба поставити на місці цифри? ​

Складений присудок представлений у реченні

А Неякісна інформація засмічує наше світосприйняття.

Б Медіаграмотна людина вміє посміятися з начебто серйозного контенту,

В Газети, фільми й рекламні ролики впливають на нашу свідомість.

Г Зараз майже кожен із нас може щохвилини оновлювати новинну стрічку.