Допоможіть будь ласка написати продовження тексту. Лісова красуня . Її знайшли торік на лісовій галявині,…

1. Прочитайте уривок з історичного роману «Святослав». Запишіть, про кого йдеться в ньому й що вам відомо про цю особу з уроків історії. Дай- те назву наведеному уривку.
2. Випишіть слова, що належать до пасивної лексики. Визначте, до яких груп вони стосуються. Запишіть значення цих слів.
ТЕКСТ:

Разом з іншими дворянами на свято Купала пішла й Малуша. Ще дома, у рідному селищі, любила вона різні свята: холодні, але гомінкі вечори Коля- ди, сонцебризні веселі веснянки, заквітчану вогнями ніч Купала, золотоворі медові обжинки. Маленька дівчинка стояла тоді віддалік од усіх, боялася підійти до гурту, але їй було так радісно. Свята в Києві ще більше вабили Малушу. Тут так багато вогнів, так клично звучали пісні! І все ж вона проста дворова дівчина, а пізніше ключниця і на цих святах стояла осторонь, боялася влитись у вольний гомінкий, весе- лий натовп, де веселились і подоляни, і младі вої, і діти майстрів із передград- дя, і навіть отроки бояр і восвод. У цю ніч, наблизившись до натовпу. Малуша забула про Гору й терем, вона стала в коло, що оберталося круг вогню. Разом з іншими дівчатами, міцно взявшись за руки, тікала, коли юнаки хотіли їх улоскотати. Коли ж усі почали стрибати через вогні. Малуша довго боялася, вагалася, а потім, скільки було сили в ногах, побігла, одірвалася від землі, пропливла над золотожарним ба- гаттям, стала на ноги, але не зупинилася, а побігла далі, щоб зробити коло і, по- вернувшись, знову стрибнути через вогонь (За С. Скляренком).​

Запишіть текст, розставте розділові знаки, підкресліть дієприслівникові звороти Летіла зозуля через сад куючи. Чи гадав той козаченько йдучи на чужину, що вернеться з його серця квітка на Вкраїну? І в давні линучи літа дзвенить легенда золота про Довбуша. Тече Десна ласкавиться ввібравши небеса. Гривасту хвилю розметав Дністер хитнувши кручами немов віками. Усі поспішають шукаючи щастя забувши, що щастя завжди лише в нас. Там б’ють клекочуть пороги здіймаючи піну до дна. I клени хиляться чекаючи весни. I зробившись рідним братом вітру простору і трав кидав я нудну роботу і в зелений степ тiкав.​

Переставивши репліки мiсцями, віднови діалог.
— Привіт, Маринко! О! Привіт, Катю. Ходімо зі мною до парку. Гаразд, ходімо. Я бачу, ти взяла молоко. То я зараз прихоплю пиріжки, пообідаемо там. Не треба. Молоко не для нас, а для їжачка. Для якого 1жачка? — Цього їжачка я знайшла восени у нашому дворі. Мабуть, вiн заблукав. Я випустила його до парку й іноді пригощаю молоком. Яка ж ти молодчина. Маринко!​

Допоможіть будь ласка

Правильно розставлено розділові знаки при прямiй мовi в реченні

А) зажди! — просить хлопчин: Не пiд мене, пiльми мене із собою, переве

б) . Чого ж тебе понесло в поле? Чого. допитувалась мати (С. Васильченко).

В) для цісї пори року існувало золоте правило, що опредметнилося в прислів’y: • У хліба короткі ноги. -як утече, то не доженеш! (В. Скуратівський)

Г .)Де ж він, де. тукнув Бертольдо. — Що ж красться між нами?

(Леся Українка)
д) .Я пісу пісні ніколи не чум — смалап студентові Тopac. — Bit 11 всю нете?​

1. Пунктуаційну помилку допущено в рядку

А «Ракета така, як і його літак, – киває старий на сина й зауважує: – Опецькувата, блискуча. Викапаний літак, тільки крила обрубані».

Б Тоня, нахилившись до матері, шепоче їй у захваті: «Гляньте, мамо, у нашого Петруся гагарінська усмішка! Це в них тепер, видно, мода така.»

В «Кожне ягнятко через твої руки перейде, – ожвавів Демид, у якого де й глухота поділась. – Отару ведеш – не присядеш, усе попереду та попереду!»

Г «Діди й прадіди пішки ходили, хоч, мабуть, не один у душі сокола носив»: про щось роздумуючи засмучено каже батько.

Д «Не кузьки ви й не комахи, – хотів би відповісти їм льотчик. – І з найбільшої висоти бачу я ваші руки загрубілі та ваші обличчя, опалені вітрами, бачу вас у куряві чорних бур і в холодних дощах.»

2. Пунктуаційну помилку допущено в рядку

А – Який тут Дніпро широкий! – захоплено вигукнула одна з дівчат, білолиця, жвава, з гострими плечиками. – Звечора, коли ми лягали спати, береги були зовсім близько, хоч рукою дістань. А зараз он як розступились.

Б – Широко, просторо, аж дух забиває, – озвалася інша й вигукнула: – Роздолля!

В – Йдемо Самарською затокою, – пояснила найстарша з гурту. – Незабаром пороги.

Г – Пороги?, – студентки тісніше оточили свою подругу, збуджено, довірливо зазираючи їй у вічі. – Це ж так цікаво. Ті самі пороги?

Д – Ті самі. – відповіла вона. – Оце вже вони й починаються.

Прочитайте. Випишіть усі дієслівні форми, назвіть їх основні граматичні ознаки, визначте синтаксичну роль у реченні. Мабуть-таки, ніде в світі нема кращих лікарів, ніж мати, ніщо в світі не може зрівнятися з оцим рідним теплом, затишком та ласкою домівки, від яких він так одвик на бурлацьких бездомних дорогах. Після суворих років бурлакування та безконечних боїв все його зараз тут наче голубило, все йому подобалось заново: і турботливе материне буркотіння, і радісна Таньчина невгамовність, і старий мисник з яскравим посудом, і притрушена свіжою золотистою соломою долівка. Ось тут батько, сміючись, підкидав його до стелі. Дубовий сволок прогнувся, потемнів від часу, але ще мідно тримає всю крівлю на своєму кряжистому хребті. Скільки він ще витримає, скільки проживе? (О. Гончар).​

Відредагуйте речення.

1. Заїхавши у парк, у вічі падають красуні-ялини.

2. Ця зима, а які в неї примхи, захудерлила, мела два дні, а люди відкидали цілий тиждень.

3. Часто тріпочучи крильцями, я побачив метелика.

4. Хлопці грали у футбол і закинули його у вікно.

5. Білка покрита пухнастою шкірою.

6. В цей час до Остапа підійшов вовк.

7. Він спочатку подумав, що Роксана жартує і прикинулась собакою.

8. Великі сині очі, оброблені чорними віями, дивилися здивовано.

Зробити переказ тексту

На зимових канікулах я щороку відвідую свого

дідуся. Мій дідусь – лісник. Його хата примостилася на

околиці лісу, на невеличкому пагорбку. Мені дуже

подобається невеличка галявина, де стоїть дідусева

оселя. Як я чекав канікул! З хвилюванням підходжу до

хати. Білі дерева, сніг на даху, лісове морозне повітря

зустрічають мене.

Казка зимового лісу

Дідусь заборонив ходити в ліс без

дорослих, але якась невідома сила

тягне мене туди. Я ніяк не міг

дочекатися, коли ми з дідусем

відвідаємо знайомі місця. І нарешті,

тепло одягнувшись, ми вирушаємо в

ліс.

У зимовому лісі стоїть тиша, немов

він спить казковим сном. Сосни стоять

нерухомо, присипані снігом. Всюди,

куди не глянь, все біле. Гілки дерев,

схожі на лапи велетнів, поникли під

вагою снігового покриву. Кущики, наче

величезні снігові замети, нагадують

химерних фантастичних істот. Дивне

творіння природи! І малі, і великі

галявинки вкриті білосніжною

пухнастою ковдрою. Сонце визирнуло з-

за хмар, і очам стало боляче від цієї

білизни. Від морозу сніг під ногами

тихенько поскрипує. Морозне повітря

пахне свіжістю. У лісі тихо та

неймовірно гарно.

Разом з нами цій зимовій казці радіють лісові мешканці.

Де-не-де поміж дерев зустрічаємо пухнастих білочок. На

снігу багато слідів, залишених дикими тваринами. Під

невеликим кущиком причаївся заєць. У своїй витонченій

білій шубці він зливається із загальною білою картиною,

тому його важко розгледіти.

Аж раптом сонна галявина прокинулася: пролетів вітерець,

затанцювали сніжинки. Захвилювалися навколишні дерева.

Міріади сніжинок затанцювали у своєму танку. Не витримуючи

ваги, гілля струшує сніг. Вітер зробився сильним, завив, а потім

ніби заридав, наче голодний звір.

Взимку сонце швидко сідає. А хочеться ще гуляти…Та

хуртовина все танцює, крутить, засипає сліди. Пора додому!

ОЧЕНЬ НАДО!

Можете, написать пересказ? Короткий!

Дід Мирон

Над степом уже давним-давно зійшов місяць-молодик і почав усе перевертати у срібло: по хлібах побігли блискучі сріблясто-сірі хвилі, на траві заграла роса, здалеку було видно село і садки, наче із тьмяного срібла, а через степ потягся білосніжний, начебто посеред літа снігом притрушений, шлях.

«Ох, як же зоряно, Боже ти мій, як зоряно», — промовив мимохідь дід Мирон, захоплено дивлячись угору на темне небо, де, наче свічки в серці, позапалювались зірки. Видно було і Чумацький Шлях, і Великий Віз, і Стожари, й інші сузір’я. Та так же, як і в церкві, коли не співають, було тихо у степу цієї літньої ночі. Сонце забрало з собою своє золото, свою спеку і разом весь гомін щоденний; земля, як нагодована дитина в колисці, солодко дрімала; тихо, тільки інколи чути свист перепела та нечасто — іржання коней, що паслись на толоці. Дід Мирон підійшов до коней (у нього своїх пара та в синів по одному), перев’язав їм пута і вернувся до чоловіків, що поприводили коней на ніч, а поки сон, сиділи гуртом і потрохи балакали. Товариші Миронові завжди просили щось розказати, і він розповідав їм про давні-предавні часи, про

які сам чув ще замолоду, і про різні чудеса, які з ним траплялись. Вмів дід Мирон і з нечистою силою раду собі давати. Примітивши, що всі чоловіки заснули, він ліг і сам коло них, та заснути не міг, бо всякі думки почали лізти в

1

голову. Не любив дід Мирон спати, через те й ходив сам у степ з кіньми. А то міг би й сина котрого-небудь послати, якби захотів. Не спав же він молодим за роботою та гулянкою, не спав і старим. Все йому кортіло то робити, то балакати, то думати, і такий він був неспокійний. Часом як ляже, то вже двічі півні проспівають, а прокидається тільки- но на світ благословиться. Дід Мирон ще й досі був першим косарем на селі й косив краще за своїх трьох синів. З виду був ще доволі молодий, високий, рівний, як осокір, з

пекучими, темними, як вугілля, очима. Дід Мирон був наче символом села — невтомним трудівником-хліборобом, громадським старостою і мудрим порадником.

УМОЛЯЮЮЮЮЮ ОСЕНЬ СРОЧНОООООООООООО

Вiдредагуйте словосполучення та запишіть правильно. Поясніть суть допу- щених помилок. Сильна нежить, вища ступінь, далекий путь, маленьке фла- мiнго, лазити по деревам, налити води курчам, шановний Олек- сіє Вікторовиче, зустрілися з Олексієм Скляренко, подякувати Світлані Вікторівній, Дмитрин зошит, сама швидка тварина, більш солодший пиріг, дуб міцніший берези.​