Твір як ми проявляємо свою любов до Бога

Відповідь:
У сьогоднішніх роздумах я хотів би зосередити вашу увагу, дорогі друзі, на фрагменті Святого Євангелія від Матея, у якому йдеться про дві заповіді любові.

На підступне запитання законовчителя, яка найголовніша заповідь у Законі, Ісус сказав: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша і найперша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого». Власне над темою любові, над основною суттю цього слова чи радше – поняття, хочу поміркувати разом із вами.

На перший погляд здається, що, обговорюючи знайому тему любові, не відчуваємо якоїсь особливої складності. Якщо йдеться про любов до Бога, то, звісно, усі ми Його любимо, бо хто відважиться сказати, що він Бога не любить. Те ж саме стосується і любові до ближнього свого чи любові до себе самого. Але давайте поміркуємо глибше і з’ясуймо: як саме маємо трактувати любов до Бога, до ближнього чи до себе самого? Передусім запитаймо себе: «Чому я люблю Бога?» Очевидно тому, що Всевишній створив мене і весь людський рід – починаючи від Адама і Єви, і до нинішнього часу. Далі: для того, щоб ми змогли нормально жити у цьому світі, добрий Господь творить для нас усе інше: чудову природу – родючу землю, рослини, дерева, квіти,повітря, воду, сонце, небо, зорі, місяць, всякого роду птиці, звірі, риби… А тепер скажіть, будь ласка: хіба за ці великі дари, завдяки яким ми живемо у цьому світі, ми не повинні любити Бога і постійно дякувати Йому за це? Тож знову запитаймо себе: чи ми це робимо? Тобто, чи любимо Бога і хоч колись віддячуємо своєму Творцеві за ці дари? І взагалі: чи хоч розуміємо, гідно оцінуємо цей Божий дар? Нам просто здається, що все це звичайнісінька закономірність, мовляв, так має бути. Не забуваймо, що це не якийсь там випадковий збіг обставин, природних явищ, а всемогутній задум доброго і милосердного Творця, Який, створивши нас, потурбувався про наше життєве забезпечення.

А тепер про найголовніше, чому ми повинні любити Бога. Скажіть, будь ласка, невже премудрий Господь привів нас у цей світ лише для того, щоб ми ці дари просто споживали: дихали, їли, пили, насолоджувалися природою, зрештою, працювали, обробляли землю? Звісно, що і для цього, бо інакше ми не існували б у світі. Однак ми знаємо, що Бог, окрім нашого тлінного тіла, про яке ми так турбуємося, дав нам безсмертну душу, і вона є найголовнішою субстанцією кожної людини. Дав нам Свого Духа, за допомогою якого ми єднаємося з нашим Творцем на вищому, божественному рівні, щоби й самим ставати досконалими, святими,божественними. І знову ж таки: точнісінько так, як Господь потурбувався про людське тіло, Він постійно піклується і нашою душею. Згадаймо Святе Євангеліє неділі після Воздвиження: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? (Мк 8, 36-37). Тобто Спаситель нагадує нам, що найціннішою для кожної людини є безсмертна душа, яка призначена Ним вічно перебувати у небесних оселях.

Знаючи про нашу недосконалість і схильність до гріховного життя, милосердний Господь дає нам усі духовні засоби, за допомогою яких ми повинні турбуватися про свою душу, очищати, вдосконалювати її. Найголовнішим засобом для спасіння душі є Свята Церква, яка має у своєму духовному арсеналі багато важелів, що сприяють осягненню нашої кінцевої мети. Це передусім заповіді Божі, Святі Тайни, молитва, Свята Літургія та багато інших духовних чинників. А тепер знову поставмо таке ж запитання: «Чи ми не повинні любити Бога, Який так турбується спасінням нашої душі?» Звісно, що маємо любити Його і теж дякувати за всі ці безцінні дари.
Пояснення:

Ответ:
Православ’я сповідує і зберігає вчення, передане нам Господом, що з’явився на землю у плоті. Завдяки подвигу нашого Вчителя Ісуса Христа всі народи світу отримали можливість долучитися до Вічності. Проте цей шлях важкий, він заснований не тільки на розумовому пізнанні навчань Господа, а й на духовній роботі над собою. Людина повинна постійно вдосконалюватися, інакше вона буде падати. Впасти легко, складніше піднятися.

У наші дні багато релігійних поглядів, що були обов’язковими для наших предків, здаються нам неможливими. У Православній Русі церковні вчення завжди панували над світськими нормами, і навіть в епоху європейських перетворень вчення Православної Церкви залишалося авторитетним. Зараз у світі переважає «західний» тип мислення, який заснований не на божественній любові, а на людських егоїстичних принципах. «Всі засоби добрі; любіть тільки себе» — вчать американські психологи. Тим не менше, стереотипи, що нам нав’язуються, неприйнятні для багатьох народів і релігій. А для Православ’я особливо. Святитель Православної Церкви Григорій Богослов говорив: «Якби у нас хто запитав, що ми відчуваємо і чому ми поклоняємося, відповідь готова: ми шануємо любов».

Православ’я засноване на рекомендаціях Господа, в яких закладено вчення про Любов, без якої шлях до Вічності неможливий. Любов повинна стати метою кожної людини. «Бог є любов», — говорить святий апостол Іоанн Богослов.

Отже, духовний розвиток людини заснований на Любові, тільки так людина може досягти Вічного життя. Святий Іоанн Кронштадтський писав про любов до Бога: «.любити Бога всім серцем означає любити всім серцем і всією силою правду Його, закон Його і всім серцем ненавидіти всяку неправду, всякий гріх; всім серцем і всією силою виконувати правду, творити добро і всім серцем, усією силою віддалятися зла, тобто усякого гріха, не давати в серці місця жодному гріху ні на одну хвилину, ні на одну мить, тобто не погоджуватися на нього, не співчувати йому, не миритися з ним, але постійно, вічно ворогувати з гріхом, воювати з ним і таким чином бути хоробрим і переможним воїном Христа Бога».

Людина, що любить Бога всім серцем, намагається слідувати Його вченням і ніколи не відступиться від Нього: ні заради кар’єри, ні заради слави, ні задля становища в суспільстві. Така людина не зможе навіть помислити життя без Господа. На першому плані у неї інші цінності ніж у егоїстичного кар’єриста. Але це не означає, що людина, яка живе за заповідями Господа, не може нічого добитися в сучасному світі, як запевняють деякі психологи. З вірою і любов’ю до Господа людина легко подолає всі життєві труднощі. Адже вона відчуває себе захищеною Вищою Божественною Силою. Божественна любов вкриває і зігріває його. Любов до Бога — запорука щастя людини.

Слід враховувати, що Любов до Господа повинна бути вище будь-яких людських амбіцій. Коли людина віддає свою любов Богові, у неї відбувається переоцінка цінностей, вона піднімається на новий щабель духовного розвитку. Все, що було для неї необхідним раніше, здається суєтним і марним.
Объяснение: