«Тема дисгармонії, доведеної до абсурду через втручання людини в закони розвитку суспільства» за повістю…

Відповідь:
Ось.
Пояснення:
Тема дисгармонії, доведеної до абсурду через втручання людини в закони розвитку суспільства, із блискучою майстерністю і талантом розкрита Михайлом Булгаковим у повісті «Собаче серце». Ця ідея реалізується письменником в алегоричній формі: невигадливий, добродушний пес Кулька перетворюється в незначну і агресивну людиноподібну істоту. Саме цей експеримент професора Преображенського і покладений в основу повісті. Професор Преображенський, літня вже людина, живе усамітнено в прекрасній упорядкованій квартирі. Геніальний хірург займається прибутковими операціями по омолодженню. Але професор задумує поліпшити саму природу, він вирішує позмагатися із самим життям і створити нову людину, пересадивши собаці частину людського мозку. Для цього експерименту він вибирає вуличного пса Шаріка. Вічно голодний бідолашний пес Шарік по-своєму недурний. Він оцінює побут, характери Москви часів непу з її численними магазинами, трактирами на Мясницькій «з ошурками на підлозі, злими прикажчиками, які ненавидять собак», «де грали на гармошці і пахло сосисками». Спостерігаючи життя вулиці, він робить умовиводи: «Двірники із всіх пролетарів сама мерзенна мерзота», «Кухар попадається різний. Наприклад, — покійний Улас із Пречистенки.

«Людина у дверей мутнуватими очами поглядала на професора й курила цигарку, посипаючи манишку попелом…». Хазяїн будинку обурюється: «Недокурки на підлогу не кидати — у сотий раз прошу. Щоб я більше не чув жодного лайливого слова. У квартирі не плювати! Із Зіною усякі розмови припинити. Вона скаржиться, що ви в темряві її підстерігаєте. Дивитися!». Шаріков же говорить йому у відповідь: «Щось ви мене, папаша, боляче утискаєте… Що ви мені жити не даєте?» «Зненацька, що з’явилася… лабораторна» істота вимагає привласнити йому прізвище Шаріков, а ім’я він собі вибирає — Поліграф Поліграфович. Ледь зробившись якоюсь подобою людини, Шаріков нахабнішає прямо на очах. Він жадає від хазяїна квартири документ про проживання, упевнений, що в цьому йому допоможе домком, що захищає «інтереси трудового елемента». В особі голови домкома Швондера він відразу знаходить союзника. Саме він, Швондер, вимагає видачі документа Шарікову, затверджуючи, що документ найважливіша річ на світі: «Я не можу допустити перебування в будинку бездокументного мешканця, так ще не взятого на військовий облік міліцією. А раптом війна з імперіалістичними хижаками?» Незабаром Шаріков пред’являє хазяїнові квартири «папір від Швондера», відповідно до якого йому покладається в професорській квартирі житлова площа в 16 квадратних метрів. Швондер також постачає Шарикова «науковою» літературою, дає йому на «вивчення» листування Енгельса з Каутським. Людиноподібна істота не схвалює ні того, ні іншого автора: «А те пишуть, пишуть… Конгрес, німці якісь…»

Висновок він робить один: «Треба все поділити». Причому він навіть знає, як це зробити. «Так який отут спосіб, — відповідає Шаріков на питання Борменталя, — справа не хитра. А те що ж: один у сімох кімнатах розселився, штанів у нього сорок пар, а інший шляється, у бур’янистих ящиках їжу шукає». Поліграф Поліграфович швидко знаходить собі місце в суспільстві, де «хто був нічим, той стане всім». Швондер влаштовує його завідувачем підвідділом очищення міста від бродячих тварин. І от він з’являється перед здивованим професором і Борменталем «у шкіряній куртці із чужого плеча, у шкіряних же потертих штанах і високих англійських чобітках». По всій квартирі розноситься сморід, на що Шаріков зауважує: «Ну, що ж, пахне… відомо: за фахом. Вчора котів душили-душили…». Нас вже не дивує, що він узявся за переслідування бродячих собак і кішок, незважаючи на те, що сам вчора належав до їхнього числа. Послідовно «розвиваючись», він пише донос-пасквіль на свого творця — професора Преображенського. Шарікову далека совість і мораль. У нього відсутні нормальні людські якості. Їм рухає лише підлість, ненависть, злість… У повісті професорові вдалося зворотне перетворення Шарікова у тварину. Але в реальному житті шарікови перемогли, вони виявилися живучими. Саме тому ми говоримо сьогодні про таке явище, як шаріковщина. В основі цього соціального шару — самовпевнені, нахабні, переконані у своїй вседозволеності, напівписьменні люди (якщо вони взагалі гідні звання людей).

Цей новий соціальний клас став опорою тоталітарної держави, у якому заохочувалися наклепи, доноси, просто сірість. Войовнича посередність — от основа шаріковщини. У повісті Шаріков знову перетворюється в собаку, а в житті він пройшов довгий і, як йому здавалося, славний шлях, і в тридцяті — п’ятидесяті роки продовжуючи труїти людей, як колись, по роду служби, — бродячих котів і собак. Собаче серце в сполучнику з людським розумом — головна погроза нашого часу. Саме тому повість, написана на початку століття, залишається актуальною й у наші дні, служить попередженням прийдешнім поколінням.