Шо запропонував дядько Максим батькам Евеліни?​

У подружжя поміщиків Попельських народилася дитина. Хлопчик, названий Петрусем, видавався цілком здоровим, але мати передчувала горе. Невдовзі медичне обстеження показало, що маля сліпе.

Сім’‎я, у якій народився сліпий хлопчик, була невеликою. Крім названих уже осіб, вона складалася ще з батька й «дядька Максима», як звали його геть усі домашні й навіть сторонні. Батько був схожий на тисячу інших сільських поміщиків південно-західного краю: він був добродушний, навіть, мабуть, добрий, добре наглядав за робітниками й дуже любив будувати та перебудовувати млини. Ця робота забирала майже весь його час, і тому голос його лунав у домі тільки в певні, визначені години дня, що збігалися з обідом, сніданком та іншими такими подіями. У таких випадках він завжди вимовляв незмінну фразу: «Чи здорова ти, моя голубко?» — після чого сідав до столу і вже майже нічого не говорив, хіба коли-не-коли розповідав щось про дубові вали та шестерні. Ясна річ, що його мирне й нехитре існування мало позначалося на душевному складі його сина. Зате дядько Максим був зовсім іншою людиною. Років за десять до описуваних подій дядько Максим був відомий як найнебезпечніший забіяка не тільки в околицях його маєтку, а навіть у Києві «на Контрактах»1. Усі дивувались, як у такій поважній з усякого погляду сім’‎ї, якою була сім’‎я пані Попельської, народженої Яценко, міг удатися такий жахливий братик. Ніхто не знав, як слід з ним поводитись і чим йому догодити. На чемність панів він відповідав грубіянством, а мужикам дарував свавільство й грубощі, на які найсмирніший із «шляхтичів» неодмінно відповідав би ляпасами. Нарешті, на велику радість усіх добромисних людей, дядько Максим за щось дуже розсердився на австрійців і виїхав до Італії: там він приєднався до такого самого забіяки й єретика — Гарібальді2, що, як з жахом переказували пани-поміщики, побратався з чортом і за ніщо має самого папу. (.)