Афоризми, приказки, прислів’я з твору Євшан зілля​

Ответ:
Дівчино-серденько! Ти, мов рожевий цвіт
Напрочуд кожному пишаєшся красою.
Хто раз тебе уздрить, забуде цілий світ
І мимохіть услід полине за тобою.
Та знай: краса твоя непевна, як туман.
Минуть літа — і що ж? Погаснуть очі-зор:
Змарніє личенько, зігнеться пишний стаї
І зникне навіть тінь краси.
Memento mori!
Микола ВОРОНИЙ
«Memento mori», 1899

До мене, як горожанина,
Ставляй вимоги — я людина.
А як поет — без перепони
Я стежу творчості закони.
Микола ВОРОНИЙ
«Іванові Франкові», 1902

Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожійВ славі й шані пробувати!
Микола ВОРОНИЙ
«Євшан-зілля», 1902

Краю мій рідний, зневажений краю!
Де ж те сподіване щастя твоє?
Крається серце від болю, одчаю,
Як тільки долю твою нагадаю, —
Горе моє!
Микола ВОРОНИЙ
«Краю мій рідний.», 1908

О рідна земле, люба моя нене!
Чому, припавши до твоїх грудей,
Я тільки плачу, як дитя нужденне,
А сил не набираюсь, як Антей?
Микола ВОРОНИЙ
«Мандрівні елегії», 1902

Пеститься місячний промінь,
Лиже холодний сніг;
Чорною плямою комин
На білий килим ліг.
Микола ВОРОНИЙ
«Зоряне небо», 1907

Розкішний край мій у ярмі,
Мій люд — невольники німі,
На їх устах — печать.
Микола ВОРОНИЙ
«Соловейко», 1904

То літньої ночі було на Дніпрі.
Чудової теплої ночі!
Горіли брильянти в небеснім шатрі,
І очі зоріли дівочі.
Микола ВОРОНИЙ
«Дніпрові спогади», 1902

Той не поет,
Хто не відчує
спраги змагання.
Хто затаїться
в башті мовчання,
Як анахорет.
Микола ВОРОНИЙ
«Ода до поетів», 1929

Холодні хмари залягли блакить,
Холодний вітер дме в степу потужно,
Гне очерет додолу, шелестить,
Мов звір в байраці, виє осоружне.
Микола ВОРОНИЙ
«Мандрівні елегії», 1902

Хто кохає край свій рідний
Для високої ідеї;
Я ж кохаю не для неї,
А для того, що він бідний.
Микола ВОРОНИЙ
«Паралелі», 1896

Чолом тобі, синє, широкеє море!
Незглибна безодне, безмежний просторе,
Могутняя сило, — чолом!
Дивлюсь я на тебе і не надивлюся,
Думками скоряюсь, душею молюся,
Співаю величний псалом.
Микола ВОРОНИЙ
«До моря», 1901

Я знемігся, згорів. Моє серце на попіл зотліло,
Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга,
І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє тіло.
Микола ВОРОНИЙ
«Vae victis», 1904

Св. Микола не поставить кола.

Варвара постеле, Сава погладить, а Микола стукне.

Варвара заварить, Сава засолить, а Микола поставить кола.

Варвара заварить, Микола загвоздить, а на Ґанки сідай в санки.

Якщо ми походимо від мавпи, то де докази, що ти не верблюд? Микола СЛЬОЗКО

Як настав Микола, то забив кола.