Знайдіть і підкресліть помилки в тексті. Правильний текст напишіть нижче. Членів УПСР називали українськими…

Відповідь:  1905–1917 роках існували окремі гуртки УПСР у Сімферополі, Одесі, Радомишлі, Борисполі, Києві (видавали нелегально орган «Боротьба» 1913–1915). 1907 року було скликано організаційний з’їзд українських есерів. В роботі з’їзду взяли участь представники Таврії, Херсонщини, Полтавщини, Чернігівщини, Поділля, Київщини. На зібрані затвердили основні положення програми, обговорювалося питання про створення власної, окремої від російської, партії українських соціалістів-революціонерів. Після тривалої дискусії члени російської партії залишили засідання. Зібрання проголосили установчими зборами Української партії соціалістів-революціонерів, обрали Центральний Комітет партії. Однак, політичні репресії після революції 1905–1907 років зумовили припинення діяльності українських есерівських організацій у Наддніпрянській Україні та утворення в Галичині закордонного центрального комітету УПСР.

Лютнева революція відкрила можливість для легальної діяльності українських політичних партій. Першочерговим завданням для українських есерів стало офіційне створення партії та її організаційно-правове оформлення в Українську партію соціалістів-революціонерів. Як всеукраїнська партія оформилася 17–18 квітня 1917 року в Києві; на установчих зборах устійнено тимчасову програму УПСР, ухвалено постанову про територіальну автономію України й скликання Українських Установчих Зборів, вирішено домагатися націоналізації землі. Керівництво УПСР складалося головно зі студентів: Микола Ковалевський, Левко Ковалів, Павло Христюк, Володимир Залізняк, Микола Шраг, Олександр Севрюк. З УПСР співпрацював Михайло Грушевський. Органами партії були: щоденник «Народня воля» і тижневик «Боротьба». Завдяки ефективній пропаганді («земля — народові без викупу») УПСР здобула у виборах до всеросійських Установчих Зборів перевагу над іншими партіями (50 % всіх голосів в Україні). У повній залежності від проводу УПСР була Українська селянська спілка.

За Центральної Ради УПСР брала участь в уряді Володимир Винниченка (Павло Христюк, Микола Стасюк, Микола Ковалевський, Всеволод Голубович, Микита Шаповал, Кузьма Корж, Михайло Савченко-Більський). Після проголошення IV Універсалу 30 січня 1918 створено уряд з есерів на чолі з Всеволодом Голубовичем (7 есерів і 2 есдеки). УПСР мала перевагу в Раді Міністрів також після повернення уряду до Києва (1 березня 1918 року).

За гетьманату УПСР провадила діяльність нелегально. На IV з’їзді, що відбувся 13–16 травня 1918 року в околицях Києва, стався розкол УПСР на ліве крило — «лівобережників» або боротьбистів (Левко Ковалів, Гнат Михайличенко, Олександр Шумський, Василь Елланський, Андрій Заливчий, Панас Любченко, Антон Приходько[1] та ін.), яке очолило ЦК і стояло на позиціях «радянської форми» влади та за співпрацю з більшовиками, і праве крило, так звана «центральна течія» (Іван Лизанівський, Микола Чечель, Микола Шраг, Микита Шаповал, Никифор Григоріїв, Микола Салтан, Всеволод Голубович, Олександр Севрюк, Дмитро Одрина, Олександр Жуківський, Павло Христюк, Аркадій Степаненко, Юліан Охримович).

Боротьбисти перейменувалися 6–8 березня 1919 року на Українську партію соціалістів-революціонерів-боротьбистів (комуністів). Центральна течія УПСР взяла участь в організації Українського Національного Союзу (Микита Шаповал) та у поваленні гетьманату.

На Трудовому Конгресі есери домагалися соціалізації землі, націоналізації приватних залізниць, цукроварень, фабрично-заводських підприємств, передачі державних органів влади колективам, складеним з представників трудового люду — селян і робітників.

За Директорії до уряду Володимира Чехівського (УСДРП) входили Микита Шаповал, Олександр Мицюк, Іван Штефан, Сергій Остапенко. Натомість інші діячі УСРП не входили до уряду Остапенка (він вийшов з УПСР), і на знак протесту проти його політики УПСР разом з іншими соціалістичними партіями 22 березня 1919 року створила Комітет Охорони Республіки.

Пояснення: ми це роходили на ісорії уже