Тема твору Білі акації будуть цвісти​

Объяснение:
наліз вірша Віршовий розмір – дактиль Рік написання – 1927 В поезii “Бiлi акацiї будуть цвiсти” головними є почуття героя. Вони вписанi, пiдживленi, посиленi картиною весняної травневої природи, де цвiтуть акацii, ночi короткi i мiсячнi, спiвають соловї. В таку пору важко розлучитись з коханою хоча б на мить, хочеться бути з нею кожну хвилинку. У використаних автором художніх прийомах психологічного паралелізму, постійних епітетів, метафор легко простежуються народнопісенні мотиви.
Починається поезія чарівним малюнком природи: Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі, промінь морями заллє золотий річку, і верби, і кручі… Емоційно наснажений епітет «жагучі», інверсована метафора «промінь морями заллє золотий» одразу створюють настрій урочистості і піднесення. Зорові враження в поезії підсилюються слуховими. А як передати прекрасні почуття закоханості людини, яка все навколо бачить і чує в якомусь казковому забарвленні і озвученні? Поет досить лаконічно, але точно відтворює стан героя: весняні ночі для нього — жагучі, солов’ї не витьохкують, а солодко плачуть, очі милої — повні туману кохання. Краса коханої асоціюється з найдорожчим — Батьківщиною: «В тебе і губи і брови твої, як у моєї Вкраїни» . І, звичайно, не можна не повірити у щирість почуттів людини, в серці якої злилися навіки воєдино образ коханої і образ Вітчизни. Рідній Україні поет присвячує свою пісню любові:
Я люблю вічний гомін у місті, що у серці народжує спів, наші села широкі, барвисті, у вінках ароматних садів. Проте ця поезія Володимира Сосюри не обмежується лише сферою інтимних почуттів. В третій строфі виразно починають звучати нотки громадянські, патріотичні. Кохана подібна для поета до України. В останній строфі автор продовжує розвивати цю ідею. Апогеєм, кульмінацією цих порівнянь є злиття двох постатей – батьківщини і дівчини – в один образ для поета. І поєднує їх, перш за все, почуття любові, кохання.
Бiлi акацiї будуть цвiсти” В. Сосюра Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі, промінь морями заллє золотий річку, і верби, і кручі… Будем іти ми з тобою тоді в ніжному вітрі до рання, вип’ю я очі твої молоді, повні туману кохання.
Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як і завжди, незмінно… В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни… Ось вона йде у вінку, як весна… Стиснулось серце до крику… В ньому злилися і ти, і вона В образ єдиний навіки. Ви можете розширити аналіз вірша “Білі акації будуть цвісти”