БУДЬ ЛАСКА НАПИШІТЬ ПЕРЕКАЗ
Я прокинувся вдосвіта від якогось невиразного
гулу.
Кинувся до вікна. Крізь світанковий морок побачив,
як гойдаються дерева під могутніми ударами
рвучкого вітру. Почув, як важко й нестримно
стугонить море. Уночі почався шторм.
Заснути я вже не міг. Я люблю море завжди, а
надто, коли воно штормить.
Одразу ж вирішив, що в школу виберуся з дому
раніше, щоб ще завернути до берега та помилуватися
штормом.
Ледве діждався, поки повставали тато й мама.
Мама почала готувати сніданок, але мені не
терпілось. Коли спішиш, то й п’ять хвилин здаються
тобі вічністю.
Під яскравим ранковим сонцем, під зовсім
чистим, без жодної хмаринки небом від берега і
до молочно-синьої смужки небосхилу гойдалося
море. Гналися одна за одною високі хвилі. Вода
була в одному місці темна, в другому — сіро-
зелена, а в третьому — чорно-синя. Коли по ній
пробігав дужий і пружний вітер, вона швидко
міняла свої кольори. Схоже було, ніби поверхня
води знизу, з самих морських глибин,
освітлюється різнобарвними вогнями.
Бувають шторми з чорним низьким небом, з
важкими кошлатими хмарами, з густими й
холодними дощами. Тоді море — темне, люте і
неприступне.А це був сонячний шторм. Сонячний і іскристий.
Вода манила до себе. Хотілося роздягтись і кинутись
в оту веселу, дзвінку водоверть. Водночас два
предмети привернули мою увагу. Перший — то
парусник, що йшов з моря. Я впізнав парусно-моторну
шхуну «Зоря», вона часто погойдувалась у бухті на
якорі або на тросах біля причалу. Але зараз цей
парусник, немов велетенський птах з білими крилами,
стрімко мчав до берега. Вітер і хвилі гойдали його,
клали на обидва борти, він занурювався носом
глибоко у воду, провалювався серед хвиль так, що
було видно лише вершечок клівера, а згодом знову
вискакував на гребінь хвилі і линув-линув на всіх
парусах.
Друге, що привернуло мою увагу, був собака.
Великий каштановий собака з красивим пухнастим
хвостом. Він стояв на причалі і безвідривно дивився у
море, на парусник.
Я НЕ МАЮ БАЛЛІВ БУДЬ ЛАСКА ДОПОМОЖІТЬ
Ответ:
Не знаю? ¿? ¿?