Реферат на тему тундрп Євразії

Тундра — безлісна ландшафтна зона субарктичного пояса північної півкулі з характерною мохово-лишайниковою рослинністю, низькорослими травами і рідкісними чагарниками. Ґрунти тундрово-глейові, дуже зволожені влітку, близько від поверхні залягає багаторічна мерзлота. Тундра характеризується мерзлотними формами рельєфу — торф’яними буграми (горбиста тундра), різноманітними плямами, чарунками, глинистими медальйонами, гідролаколітами і т. д. Формування тундри почалося в кінці пліоцену.

Тундра розташована на північ від зони тайги у субарктичному поясі. Розташована уздовж узбережжя Євразії та Північної Америки, включно з Гренландією; зустрічається в горах тайги. Вона вкриває північ Росії, виходячи в Європі до узбережжя Північного Льодовитого океану, а в Азії — до Берингового моряТихого океану, крайній північний схід Фінляндії, Швеції, всю Ісландію, південний захід Гренландії, північ Канади й основну частину Аляски в субарктичній зоні Північної півкулі.

Головна риса тундри — заболочені низовини в умовах суворого клімату, високої відносної вологості, сильних вітрів і багаторічної мерзлоти. Рослини в тундрі притискаються до поверхні ґрунту, утворюючи пагони, що переплітаються у вигляді подушки.

Південну межу тундри вважають межею Арктики.

Вічна мерзлота

Потужність багаторічної мерзлоти досягає 300—400 м і більше. Мерзлота охолоджує ґрунт і уповільнює біохімічні процеси, перешкоджає фільтрації поверхневих вод і сприяє заболочуванню. Через неї ґрунтовий стік незначний, тому влітку річки в тундрі сильно міліють, а взимку в багатьох з них стік практично припиняється.

Ґрунти в тундрі в основному глейові і торф’яно-болотні.

Обмаль тепла влітку, довга зима з сильними вітрами і нерівномірним розподілом снігового покриву, мерзлота — все це лімітує життєдіяльність біоти. У рослинному покриві тундри переважають низькорослі кріофітні форми, пристосовані до використання тепла приземного шару і захисних функцій снігового покриву. Для багатьох чагарничків характерні сланкі і подушкоподібні форми росту. Завдяки низькорослості тундрові рослини взимку покриваються снігом, що оберігає їх від вимерзання, а влітку їх надземні органи виявляються у найбільш прогрітому і екологічно найсприятливішому шарі повітря.

Флора тундр бідна, але склад співтовариств різноманітний. Характерні види: полярні берізки та верби, чагарники — лохина, брусниця, вороніка, багно, деякі види злаків, осок, пухівок, мохи, лишайники. У долинах річок — луки зі злаків, осок і різнотрав’я, звичайно заболочені. У порівнянні з рослинністю інших типів біомів в тундрі велике значення мають лишайники і особливо мохи. Суцільний моховий покрив в умовах тундри істотно впливає на температурний режим ґрунтів і глибину сезонного розмерзання і, отже, впливає на умови проживання інших рослин. Рослинність не повністю покриває поверхню ґрунту, іноді до 60 % площі позбавлене живого покриву. Одна з найважливіших ознак тундр — їх безлісість.

Суворий клімат і нестача кормів взимку зумовлюють бідність тваринного населення в тундрі і порівняльну просту його структуру. Фауна її складається з видів, що постійно живуть тут, і видів, які з’являються тут тільки в теплу пору року, а на час довгої, холодної зими без сонця переселяються далеко на південь. З хребетних залишаються песець, лемінги, деякі полівки (економка, вузькочерепна, північносибірська тощо), біла сова (а в горах північного сходу Сибіру — довгохвостий ховрах, камчатський бабак, північна пискуха). У роки без харчів песець і сова відкочовують в лісотундру. Зимові міграції на південь властиві північному оленю. Життя тварин в тундрах зосереджена в основному в ґрунтово-підстилковому, наземному і кущиковому ярусах. У першому з перелічених ярусів переважають за чисельністю дуже дрібні круглі черв’яки — нематоди, мікроартроподи — колемболи, кліщі — гамазиди і орібатиди, дрібні кільчаті черви — енхитреїди, звичайні також дощові черв’яки і личинки двокрилих — комарів-типулід, комарів-товкунчиків, різних мух. Домінують по біомасі дощові і кільчасті черви. Останні можуть бути активними навіть на снігу.

У тундрі є комахи-запилювачі, що збирають нектар і пилок з квітів. Найпомітніші серед них джмелі, які, завдяки особливій холодостійкості, у північних широтах різноманітніші, ніж у південних. Високу температуру свого тіла (близько 40 °С при температурі повітря 10 °С) вони підтримують за допомогою специфічних рухів грудних м’язів. Джмелі гудуть не тільки під час польоту, а й в спокійному стані — так зовні проявляється цей процес самозігрівання.